Дорогі друзі – однопартійці!
Черкаська обласна організація Соціалістичної партії України – одна з перших, що була створена в нашій державі. День 23 листопада 1991 року ввійшов в історію Черкаського краю і став знаменною подією в житті багатьох трудових людей вашої області.
18 років – вік помітний. Це вік молодості і зрілості одночасно. Ви розпочинали свій шлях у часи паплюження лівої ідеї, від владних спроб ігнорувати вас дійшли до визнання і авторитету.
Історія черкаських соціалістів свідчить, що шлях ви обрали правильно. По ньому йшли і йдете послідовно, втрати несли не марно, здобутки маєте заслужені.
Наша місія складна і висока. Вона виправдовує всі випробування, що випадають на долю партії і кожного соціаліста.
З днем народження Черкаської обласної організації СПУ, дорогі товариші, однодумці, друзі!
Олександр Мороз

Олексій Малиновський, секретар Політради СПУ:
Подумки повертаюсь у тепер уже далекий 1991 рік і знову переживаю той біль, який переповнював серце, коли бачив, що, доведена горбачовською клікою, КПРС стрімко здає позиції новоявленим демагогам — демократам. На Черкащині таких „мітингових героїв” було вже й не так багато, але були вони злісно галасливими, агресивно налаштованими проти кожного, хто вступав з ними у полеміку. До того ж періодично на допомогу їм прибували войовничі десанти із Західного регіону. Налякані партапаратники відсиджувались за товстими стінами обкому, міськкому і двох райкомів партії. Лише одиниці з них знаходили у собі мужність вступити у словесний бій з промовцями-націоналістами.
Тодішнє суспільство було наче загіпнотизоване гаслами: „Геть від Москви”, „Комуняку на гілляку” та їм подібними.
Зрештою, стало зрозуміло, що гордий прапор соціалістичної ідеї спаплюжено і кинуто під ноги натовпу, зазомбованому антирадянською, антикомуністичною істерією. Рядові комуністи масово виходили з партії, протестуючи в такий спосіб проти угодовської позиції партійної верхівки на чолі з Л. Кравчуком.
У той складний, суперечливий час я працював в апараті Черкаського міськкому партії і намагався згуртувати тих колег, які не піддались всезагальній паніці, були готові до боротьби в нових, несприятливих для нас умовах. На момент незаконної заборони Компартії України ми вже мали, в загальних рисах, план дій щодо створення нової організації лівого спрямування.
Моїми однодумцями були: інженер підприємства „Агробуд” Олександр Пігарев, педагоги Наталя і Олена Задорожні, партійний працівник Анатолій Градовський, Микола Вакула. Утворивши ініціативну групу, ми протягом вересня — жовтня 1991 року налагодили зв’язки з нашими однодумцями в інших містах і районах Черкащини. Звичайно, на початковому стані нашою надійною опорою стали ветерани, які не могли і не хотіли пасивно спостерігати той глум, що чинився над їхніми святинями та ідеалами. До них я, в першу чергу, відніс би О. І. Бредуна, О. І. Новак, О. Ф. Потапенка, І. Т. Гапоненка, В. Н. Загорного, М. П. Зуєва, Н. І. Корнієнко, В. Ю. Гебешта, Ф. Ю. Шишацького і багатьох інших їхніх ровесників, щиро відданих ідеї соціалізму. На жаль, не всі вони дожили до сьогоднішнього дня, але їхній внесок у встановлення і змужніння обласної організації Соціалістичної партії — неоціненний.
В тодішніх умовах роботи не просто було створювати розгалужену мережу партійних осередків, добирати актив, учити його. Чиновники різного штибу, а нерідко це були вчорашні партапаратники, всіляко переслідували членів СПУ та їхніх близьких аж до звільнення з роботи.
Та попри все, множились і зростали партійні організації у містах і районах. Особливою бойовитістю відзначалися вони в Черкасах, Смілі, Кам’янці, Чорнобаївському, Жашківському, Драбівському районах.
Назавжди у пам’яті 26-е жовтня 1991 року, коли відбувся Установчий з’їзд Соціалістичної партії України.
А 23 листопада провели свою установчу конференцію соціалісти Черкащини, де мені було виявлено високу довіру — обрано першим секретарем обкому партії.
Сьогодні у черкаських соціалістів, як і в усієї партії, далеко не прості часи. Олігархічні клани змогли витиснути в 2007 році нас з Верховної Ради. Багато виборців повірило тій брехні, що лилась рікою в засобах масової інформації…
Але зараз люди стали розумнішими, їх вже важко купити за якусь сотню гривень чи мішок крупи. Для більшості стало зрозумілим, що соціалісти на чолі з Олександром Морозом два роки тому були праві!
Вісімнадцять років я разом з соціалістами Черкащини будував свою роботу і ставив за мету головне — створення справедливої держави, де інтереси, права, добродут людини були б захищені, кожний громадянин був би впевнений в завтрашньому дні.
Використовуючи різні форми через депутатські фракції СПУ, благодійні та партійні кошти, постійно, а не під вибори, обласний комітет партії надавав і надає значну допомогу жителям області. Що зробили соціалісти для людей, що хочуть і мусять зробити — висвітлено в нашій обласній програмі “За справедливу Черкащину“, реалізація якої дає змогу вирішити багато проблем. Для цього необхідно мати представників Соціалістичної партії у Верховній Раді, потужну фракцію соціалістів на місцях. Для нас важливим є не посада, а механізм, який дає можливість виконання поставлених завдань по добробуту.

Василий Загорный, ветеран партии:
Черкасская областная организация СПУ начала свою деятельность в 1991-м году, с того самого момента, когда Президиум Верховного Совета Украины принял свое антиконституционное, позорное постановление о запрете Коммунистической партии Украины.
Многие тогдашние руководители городской и областной организации КПСС растерялись, запаниковали. Скопом стали уходить в т.н. “подполье”, рвать, а то и сжигать партбилеты. Но не все. Нашлись среди них товарищи, настоящие коммунисты, которые не примирились с решением Кравчука и его окружения и стали искать выход из создавшегося положения.
Надо было во что бы то ни стало поднять Красное Знамя коммунистов и не дать угаснуть великим идеям марксизма-ленинизма. Такой выход они видели в создании новой марксистско-ленинской партии Социалистической партии Украины, которую возглавил Александр Александрович Мороз.
В Черкассах у истоков создания такой партии стали молодые коммунисты, бывшие работники аппарата городского и районных комитетов партии Алексей Петрович Малиновский и Александр Вячеславович Пигарев.
Я, член КПСС с мая 1942 года, ветеран войны и труда, бывший армейский политработник, никак не мог примириться с запретом Коммунистической партии Украины. По своей инициативе с августа 1991 года свои партийные взносы стал перечислять в фонд газеты “Правда”.
Как-то в конце 1991 года на встрече ветеранов войны Н.П. Зуев и А.К. Поддубный сказали мне, что в Черкассах создается новая партия, которая стоит на марксистско-ленинских позициях. Я рассказал об этом своему товарищу (к сожалению, уже покойному) Федору Калениковичу Орлу, и мы пошли на очередное партийное собрание. После ознакомления с документами СПУ, после беседы с товарищами Малиновским А.П. и Пигаревым А.В. мы с Орлом Ф.К. оформили свое членство в партии.
Так я стал членом Социалистической партии Украини.